Жили-були зубки. Жили вони, не тужили в роті у
хлопчика Іванка.
Спочатку вони жили добре, вони були білі, красиві і здорові. Тільки дуже не
довго вони раділи. Поганий їм господар дістався, просто нечупара. Він їх майже
зовсім не чистив. Іванко взагалі дуже не любив вмиватися. Сумували зубки і
ображалися на Іванка. Сумна життя у них настала, і вони захворіли від розладу.
- Ми чули, - сказали передні зуби, - що якщо господар зуби
не чистить, то вони можуть образитися і піти від нього зовсім.
- Як так? - не повірив Іванко. - Куди піти? А як же я
цукерки їсти буду? А яблука як гризти? Не може бути!
І він побіг до старої мудрої бабусі. Бабуся була старенька і
багато знала.
- Бабуля, - запитав Іванко, - а правда, що зубки можуть
образитися і піти?
- Звичайно правда, - сказала бабуся. - Зубки завжди
ображаються, якщо їх не чистять. Вони починають хворіти і випадати.
- Випадати? - здивувався Іванко. - Це як?
- А так: вистрибують з рота і тікають шукати іншого
господаря.
Задумався Іванко, а потім і питає:
- Бабуся, а як же я? Я ж не можу без зубів!
- Тоді тобі треба з ними помиритися.
- Так, - закричали зубки, - давай миритися, давай. Почисти
нас і ми не будемо більше на тебе ображатися. Тільки не забувай, ми любимо
митися вранці і ввечері.
- Добре, - зрадів Іванко.
З тих пір вони більше не сварилися і жили дружно.
Комментариев нет:
Отправить комментарий